Сам придумал.
Водолий та Добривако
Жив собі один плаксій,
Його звали Водолий
Він все нив та й сльози лив.
Його ніколи не любили,
У всі добрі й щирі сім’ї
Він приносив горе й сльози
Тому що він був дуже злий.
Але ще був там добрий дядько,
Його звали Добривако.
Він Водолия не любив,
Якби спіймав то б посадив.
Добривако добрий й щирий,
Якого всі завжди любили,
Надію не втрачав він завжди.
Тому що він гадав на краще.
Минуло геть багато днів,
Але злодій досі на волі.
Добривако геть зрадів,
Коли побачив Водолия.
Як він по сім’ях все ходив,
Й воровав у жителів
Ага піймав, подумав він.
А Водолий вже геть здурів.
Краде він найцінніші речі .
Ікони, подарунки їхні.
Вже влаштував він пастку,
Щоб Водолия туди загнати.
Побачив злодій оту ікону,
Й пішов до неї ,
Думає. Зараз я її вкраду,
І подивлюсь як будуть нити люди
І так потрапив в пастку ту,
Застряг він там на віки .
Від тоді тут, у цьому місті
Панує злагода і щирість.
І люди всі перестали сумувати.
То до смерті цього міста
Ніхто тут вже не сумував.
І Добривака не за баром одружився.
На одній красивій жінці .
Народив трьох діток.
Два хлопчаки й одна здорова дівка.
Жили всі довго і щасливо.
У мирі, злагоді й здоров’ї.