Квітень, як дивно і прекрасно знати, що ти справді існуєш!.. Я завжди буду любити саме твою пору. Ти не схожий на свого брата Березня, за часів якого земля завжди вогка і склизька, а в тім'я мало не ціляться бурульки. Ти не схожий також на брата Травня, який присмалює вже досить пекучим сонцем і розсипає по схилах смарагдову м'яку траву, в яку так і хочеться скочити, проте кропива печеться. Тепер, коли я знаю тебе в обличчя (хоча й тільки зі сторінок книги), ти ввижаєшся мені у багатому вінку на золотавих кучерях. Зараз, коли усе до болю біле від снігу, я сумую за тобою, теплим і радісним. Мені завше здавалося, що ти пахнеш сонячним промінням та свіжими, незайманими квітами.
Знаєш, я досі лелію мрію колись зайти до лісу у хуртовину і побачити тоненький проліск під грудами снігу...
Я чекаю на тебе. Повертайся якомога скоріше.