«Слово про похід Ігорів» — найвизначніша пам'ятка культури Київської Русі. Написана невідомим автором, вона пройшла крізь століття, подолавши усі перешкоди. Цей твір — героїчна, сповнена палкої любові до Вітчизни, до свого народу поема-заклик, яка лине із сивої давнини, гаряче відлунюючи і в серцях сучасних українців. Центральним образом «Слова...» є, безумовно, Руська земля.У бою князь Ігор — справжній герой, який не боїться смерті: «Краще потятим бути, аніж полоненим». Може, і не було б того ганебного полону, якби він не повернув полк назад, щоб допомогти Всеволодові, оточеному ворогами. Але ж тоді це не був би князь Ігор, чесний, мужній лицар, який знає закони дружби й не порушує їх.Герой не втратив гідності й честі навіть у половецькому полоні. Він обдумує втечу, йому необхідно повернутися на рідну землю, щоб бути з народом, виправити становище. Мені здається, що допомога сил природи Ігореві є дуже знаменною. Князь не перестав бути героєм ні для Русі, ні для народу. Недаремно автор говорить про «тоску», що розлилася по землі, про траву, яка «никне жалощами»... І зовсім інший настрій, коли Ігор повернувся: «землі раді, городи веселі».
Руська земля у творі — це те, що для наших предків було найдорожчим. Вони ішли у бій «за землю Руську», за неї страждали і гинули. Та й сама Руська земля стогнала від князівських міжусобиць, «колишні часи і князів колишніх пригадуючи!». Тому провідною у «Слові...» є ідея єдності всіх руських земель, адже, тільки об'єднавшись, удільні князі зможуть перемогти своїх ворогів, захистити Батьківщину.«Слово про похід Ігорів» — це поема слави, вірності і патріотизму наших предків, це наша історія. І як добре, що цей прекрасний твір Головний герой «Слова» і мені здається щирим, правдивим. Це жива людина, нехай із деякими вадами, але по-справжньому благородна, гідна поваги й любові.