Історія політичної думки йде в глибоку стародавність, оскільки політичні ідеї народжуються разом з появою держави. Втім, потрібно усвідомлювати тому, що подібні міркування являють собою скоріше протополітику - так краще називати теоретичну діяльність попередників сучасної політичної науки.Протополітика носила чітко виражений політичний характер. Це була практична наука, що прагне впливати на людське життя, освітити шлях людській практиці - найбільше її цікавили цілі й зміст людського буття й людської діяльності. Тому головним предметом її дослідження була держава як ідеальний зразок людського об'єднання, а в центрі її уваги завжди залишалася ідея загального блага. При цьому Аристотель, наприклад, вважав, знання, що спрямоване на з'ясування змісту людської діяльності, повинне бути практичним, тобто застосовним до життя, а тому в практичних науках не можуть використатися строгі (як у математику) методи доказу - практичне знання ніколи не може бути таким точним і визначеним, як теоретичне.Виникнення політичної думки в історії цивілізації дискретно в часі й просторі. Цей процес нерозривно зв'язаний зі становленням перших держав як особливої організації влади. Людству треба було майже два тисячоріччя досвіду державного керування суспільством, перш ніж склалися можливості перших теоретичних узагальнень й висновків щодо політичного життя як особливої форми суспільних відносин.Двохтисячорічна історія Римської держави - це величезний по своїх масштабах досвід політичного життя, що пройшов через зміну декількох форм правління, перевороти, народні повстання. Римські філософи інтерпретували ідеї своїх давньогрецьких попередників у дусі умов своєї країни. Цицерон (106-43 р. до н.е.) створив вчення про державу як публічно-правової спільності, запровадив поняття юридичної особи. Багато зробили для розвитку політичної думки Сенека, Епіктет, Марко Аврелій. Свєтоній своєю книгою «Життя дванадцяти цезарів» поклав початок традиції політичних портретів.У перші сторіччя нової ери в межах Римської імперії розповсюджується християнство. Ранньохристиянські богослови мало цікавилися проблемами політики, уважаючи, що потрібно віддати «кесареві кесарево, а богові - богово». Однак до середини IV в. християнство стає державною релігією Рима й християнська церква починає розробку власних поглядів на політику. Одним з перших на її звернув увагу значний авторитет церкви Августин Блаженний (354-430 р.). Його трактат «Про град божій» містить міркування про державні й правові установи, які, як уважає автор, послані понад людині за гріхи його. Сформовані політичні відносини він називає «природним порядком людського життя», указуючи, що це тимчасове явище (до судного дня). Він вірить, що «град земний», де любов людини до себе доведена до презирства до бога, неминуче зміниться приходом «граду божого», де любов до бога доведена до презирства людини до себе.