У творчості Т. Г. Шевченка багато уваги приділялось і долі жінки: їх
безправність, беззахисність, трагізм долі - завжди хвилював поета.
Можливо, тому, що рано пішла з життя його матір, можливо, тому, що доля
коханої Оксани тяжко зранила душу поета, можливо, тому, що була тяжкою
доля його сестер.
У поемі "Наймичка", яку поет написав 1845 року, розповідається
про долю Ганни - матері, яка не в змозі виростити сама дитя, підкидає
сина багатим бездітним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути біля
своєї дитини, хоч і не маючи можливості сказати, що вона його мати.
Коли в класі вчителька читала цю поему Т. Шевченка, було тихо, всіх схвилювала доля Ганни.
Слухаючи поему, я була вражена силою материнської любові. Як
же вміла Ганна глибоко любити, яку мала велику силу волі! Адже вона
ніколи не думала про себе - всю себе віддала синові. Ганна любила сина
мовчки, і він відчував її любов, дивуючись із почуттів сторонньої, як
він вважав, жінки.
Мені боліло серце, коли Ганна відмовилася бути за матір Маркові на весіллі, хоча й розумію, як би їй це було нестерпно.
Коли читали рядки поеми про останнє повернення Ганни з Києва, я
була схвильована тим, якою доброю жінкою була Ганна, як вона любила не
тільки Марка, а і його дружину, і його дітей. Мені здасться, що якби
Ганна розповіла Маркові раніше, що вона - його матір, то все у них було б
добре. Я впевнена, що Марко зрозумів би свою рідну матір, більше того -
він захоплювався би нею, її вчинком.
Останні рядки поеми не можна слухати без сліз. Усе життя
мріючи сказати Маркові, що вона його матір, в кінці поеми, лише перед
самою смертю, Ганна відкриває таємницю синові:
"...Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати".
Та й замовкла...
Зомлів Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся... до матері -
А мати вже спала!
Жертовність Ганни-матері, її безмежну материнську любов Т.
Шевченко підніс до найвищих надбань людства. Поет низько схилявся перед
образом Матері, яка оберігає своє дитя.
Під час читання поеми у мене наверталися на очі сльози -
сльози від захоплення образом Ганни, її великим люблячим серцем.
Маркові, я впевнена в цьому, дуже поталанило. Бо й сьогодні, на жаль, є
діти, які ніколи не звідають такої сили материнської любові. Я сиділа
мовчки й думала, чому Ганна - мати-покритка, кріпачка, знайшла вихід для
себе, для своєї дитини, чому ж сьогодні є матері, які відмовляються від
своїх дітей? Чого ж бракує цим матерям? І ви знаєте, я знаю чого - їм
бракує вміння любити, бракує материнської любові.