Оповідання М. Шолохова «Доля людини» вражає людяністю і переконливою правдою образу головного героя Андрія Соколова.
Автор не ідеалізує свого героя, не ставить його над іншими, а розповідає про те, як він боровся з життєвими обставинами. Андрій Соколов не надзвичайний супергерой. Він просто людина, яких було багато. Але тим величнішим постає він серед випробувань, які випадають на його долю. Можливо, якщо б не війна, він так би й не дізнався, на що здатний. Потрапивши на війну, Андрій Соколов зрозумів, що є обов'язок, який не можна порушувати.
Це обов'язок перед Батьківщиною, перед своїми товаришами, з якими воював. Саме тому він відчайдушно, ризикуючи життям, намагається довезти снаряди, бо вони вкрай потрібні тим, хто залишився без боєприпасів віч-на-віч з ворогом. І не його провина в тому, що не загинув після вибуху, а потрапив у полон. І в полоні він не забув, що є людиною. Це було нелегко в умовах, коли треба було зберегти життя серед голоду, знущань, виснажливої праці.
Але Андрій Соколов виборов перемогу, перш за все ніш собою. Тому й вийшов з полону незломленим, готовим битися з ворогом. Пройшовши крізь випробування полону, він не схибив проти людяності, не зради» своїх товаришів, не дозволив собі егоїстичних вчинків. Досить пригадати, як цім, сам виснажений, голодний, приніс шматочок сала й хліб своїм товаришам і розділив усе порівну. Так Соколов воював і жив після втечі з полону. Особиста трагедія — загибель дружини й дочок — надломила його сили, але й тоді він знайшов мужність жити, боротися й сподіватися на майбутнє.
Але загинув син Андрія Анатолій, і світ потьмянів для нього. У таких ситуаціях люди губляться, часом стають злими. Але Андрій Соколов не зачерствів душею. Зустрівши маленького сироту, в якого війна відібрала батьків, Соколов зігріває його теплом батьківської турботи й радіє тому, що може ще бути комусь потрібним.
Образ Андрія Соколова — звичайної людини, яких багато, — це приклад людяності й гідності. Ось чому ми захоплюємося цим героєм.