Одного разу, коли матері Мови, не було вдома, її діти - частини мови, засперечалися, хто з них найважливіший.
- Я - сказало Дієслово, - приношу найбільше користі. Без моєї Геракловой сили ви ніщо. Як я зявлюсь і запущу в дію усі мої три часи в однині і в множині, то тільки тоді ви значите. Також в речені я можу виконувати головну і другорядну роль.
- А чому це ти найглавніший- сказав Іменник, - я тоже приношу користь, бо я даю всім імена: істотам,предметам,подіям.
Тут у мову втрутилися Прикметник, Числівник, Займенник, Прислівник, Сполучник. І ось зібралася Рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – Дієслово чи Іменник? Кому царем бути? Одні кричать: «Іменнику!», інші «Дієслову!»
Мабуть і зараз би вони сперечались, якби у цей час не повернулася до своєї рідної домівки мати Мова. Прилетіла вона на своєму вірному коні Тексту .
- Не сваріться любі діти. Кожен з вас мені потрібен. Ти, Дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було Іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? А без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? Хай між вами запанує дружба і злагода назавжди.
Усі частини мови взялися за руки. І з того часу між усіма частинами мови панує дружба та злагода.