Україна…Стражденна країна. Через скільки війн пройшла
ця земля! Нездоланний народ
український…
Гноблять, калічать,
труять рід,
Ворожать,
напускають чари,
Здається, знищено
вже й слід,
Лиш потурнаки й
яничари.
Так писав
Євген Маланюк про
нашу Україну. Напевне,
кожен із
нас, колись, задавав собі
питання: «Що є для мене Батьківщина?» Для
кожного Батьківщина різна, як
вважає дехто. Для когось – це
край, де він живе, для
когось – це країна, де його
чекають, для інших - сторона, де
йому добре і
затишно. Але як би
добре і затишно
не було на
сьогодні, завжди
повертається людина до
рідної землі, до свого
коріння, до діда-прадіда. Солов’їна пісня, солов’їна мова, солов’їна країна; пісенна діброва, пісенне місто,
пісенна країна; калиновий гай, калинове
зілля, калиновий край;
світанкова зоря, росяниста трава, жовто-блакитний край. Блакитний, бо не
зрівняється небо над
жодною країною з
блакиттю нашого,
українського неба. Жовтий, бо неозорі поля
пшеничні, нескінченні простори українські. Україна
– це гордий соняшник
на довгому стеблі, калина, що зажурено похилилася через
тин. Україна – це хрущі над
вишнями, любисток, м’ята та барвінок. Україна – це найчарівніша
природа, родючі чорноземи та
синьоока волошка. Україна –
чарівна пісня, вишитий рушник, великодня писанка. Україна – це верба над
ставком, слово великого Кобзаря.
Україна – це сповнена патріотизму
дума і величний
Київ. Можна безліч порівнянь придумати до
нашої рідної землі. Адже
вона, наша земля, наймиліша,
найпривітніша, найкраща і оте - най – нескінченне. І
недарма в нашій українській
культурі стали свого
роду гімном слова В. Симоненка:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
«Я - українець» - гордо звучить
з наших вуст ця
фраза і об’єднує громадян нашої величезної країни в одне ціле.
Тому кожен з нас мусить дбати про свою
єдину країну, про красу, неповторність місця, де він
народився, історію та національну культурунашої української
землі.