Доля української мови повна
злетів і падінь, періодів розквіту та занепаду. Проте недаром кажуть, що мова –
то душа народу, і поки живий народ, живе й мова. Закінчилися епохи великих
політичних утисків, хоч і тоді українська мова жила в побуті українців, у
творах бунтівних українських митців тощо. А тепер у сучасному демократичному
суспільстві є всі передумови для розквіту української мови та культури.
Любов до рідної мови,
любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у
людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу.
Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до
рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета,
який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що
кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі
української мови. Наша українська мова — це
золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки
якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.