Щось таке :)
Україна -
це ж не Північний Полюс,але зима здається також такою довгою і так
хочеться сонечка, тепла, сухих доріжок замість слякоті і мокрого снігу. І
подумки ми кличемо весну: «Ну прийди вже, де ти? Висуши ці мокрі
дороги, бо так набридло постійне відчуття сирості і холоду». Хочу весну і
дуже чекаю. Та хто ж її не чекає?!
І ось
промінці визирнули з-під хмар і освітили землю .Так, засумувавши за
теплим, сонячним світлом, земля радісно пригорнулася до сонячних
промінчиків. Як на очах стали танути кучугури снігу. Струмками потік
розтанувший сніг. Піднявся вітерець. Ніби допомагаючи сонечку висушити
стомлену від холодного снігу землю, він легенько гойдав деревця, мов би
нашіптуючи їм: "Прокидайтеся, прокидайтеся, час розквітати, весна іде". А
у відповіть чути з дерев пташиний спів. Визирнула з-під землі перша
травичка. Ніби робить розвідку, а чи скоро там сонечко землю нагріє, щоб
я могла ще й квіточку показати. Розкішна верба, ніби хизуючись своєю
красою, виставляє на показ пухнасті красиві пуп’янки. Перші тюльпанчики
біля двору також показують свої голівки. Їм так корить найпершими
зацвісти і помилувати людей своєю красою....
Природа
оживає, все оживає, весна починає своє ходу по землі. Така прекрасна
пора року - весна. Все прокидається, починає рости, квітнути, тягнутися
до сонця, до світла. Дивлячись на усю цю зелень природи, милуєшся
краєвидами рідної землі і розумієш, яка Україна прекрасна в будь-яку
пору року.