Я багато бачив різних тварин. Батьки, намагаючись хоч якось наблизити
мене, міської дитини, до природи, ніколи не пропускали нагоди зводити в
зоопарк або заїхати в гірський заказник. Бачив я тигрів, левів, зубрів,
мавп. Але завжди звірі перебували за огороджувальними ґратами, тому
сприймав я їх як у картинку в об’ємному телевізорі. Цікаво, але,
звичайно ж, не страшно. Але один раз мені довелося зштовхнутися із
сьогоденням, живим вовком. І ніяких ґрат між нами не було. Стільки років
пройшло, а я пам’ятаю цей випадок так, начебто відбулося всі тільки
вчора.
Трапилося це давно, коли мені тільки здійснилося сім років. У ту зиму
батьки купили будинок у великій, але майже спустілому селі. Улітку ми
всією родиною відправилися у свій новий будинок. Спочатку їхали на
поїзді, потім від Рязані автобусом кілометрів сімдесят по широкій трасі,
так ще й на возі по вузькій лісовій дорозі кілометрів двадцять. Одним
словом, справжня глухомань
Будинок виявився справжнім дерев’яним зрубом, зі справжньою
російською піччю з лежанкою, чавунцями й рогачем. Одним словом, потрапив
я в справжню казку. Так ще тато, користаючись із нагоди, розповідав
мені й братові на ніч російські казки так міфи про лісовиків, потвор
болотних і інших лісових мешканцях. Пам’ятаю, що я навіть побоювався –
а чи не заблукає до нас у город ведмідь. Ведмідь так і не заблукав, а
от вовк подарував
В один з жарких днів тато пішов на місцевий ставок із сусідом на
риболовлю, мама прилягла відпочити з моїм молодшим трирічним братом у
сусідній кімнаті, а я влаштувався за широким дерев’яним столом, розклав
олівці й почав малювати ведмедя, якого так побоювався зустріти. У
будинку було тихо, тому я відразу почув сторонні звуки, що доносяться із
сіней. Подумавши, що це повернувся тато, я підняв очі й обімлів
На порозі стояв і дивився на мене вовк! Моє серце перестало битися, я
скам’янів від жаху. Вовк направився прямо до мене. Підійшов, устав на
задні лабети й уважно подивився на малюнок і олівці, раскатившиеся по
столі. Він був так близько, що я чув його подих. Потім звір повернув
голову й подивився мені прямо в очі. Ніколи не забуду цього уважного,
вивчаючого погляду жовтих очей. У них не було злості, але й цікавості не
було. Він просто дивився
Раптом з моєї затерплої від незручної пози ноги звалився сандаль.
Вовк різко відскочив убік і вискалився, оголивши страшні жовті ікла. І
отут я голосно, що було сили, закричав. Із сусідньої кімнати вибігла
мама. Побачивши вовка, вона схопила рушник, що висить на спинці стільця,
і кинулася на вовка. Вовк заричав і у два стрибки виявився у вхідних
дверей. Ще раз оглянувся й вискочив на вулицю. Я заплакав. Від страху,
але не за себе, а за маму
Мама довго мене утішала й говорила, що вона й злякатися – те не
встигла. Після цього випадку ми весь час, що залишився, щільно
прикривали важкі скрипливі двері. А ведмідь так і не з’явився