Славетна київська ікона святого Миколая, відома під назвою „Миколи
Мокрого", протягом століть була головною святинею Софійського собору і
першою чудотворною іконою на Русі.
Святий Миколай (Микола)
Чудотворець, архієпископ Мірлікійський (IV ст.), котрий уславився ще за
життя даром чудотворіння та щедрою допомогою знедоленим, користувався на
Русі, а згодом в Україні, винятковою популярністю і пошаною, набуваючи
статусу національного народного святого. Глибинні джерела цього
всенародного шанування пов'язані з діяльністю князя Володимира -
хрестителя Русі і Десятинною церквою. Тому саме в Києві формувався,
уславлювався та звідси розповсюджувався культ святителя. В столиці Русі
було встановлено суто Київське руське свято на честь перенесення його
мощів у 1087р. з міста Міри в Малій Азії до Італійського міста Барі. На
київському терені народжувались місцеві легенди про чудеса св. Миколая
як апокрифічні, так і ті, що увійшли до канонічної житійної літератури.
Особливою популярністю користувалось „Чудо про немовля в Києві", що
датується дослідниками не пізніше 1091 року. Легенда розповідає про
подружжя, яке відправилось на паломництво у Вишгород до мощів Бориса і
Гліба на день їх пам'яті. Повертались вони до Києва по Дніпру в човні. В
дорозі жінка задрімала і упустила у воду немовля. У відчаї батьки
дитини звернулись до св. Миколая, „велику віру до нього маючи", з
проханням про допомогу. І справді, наступного ранку дитина була знайдена
неушкодженою
на зачинених зовні полатях Софії Київської під іконою св. Миколая: "...дитя лежаще мокро перед образом св. Николая".
Відтоді ця ікона одержала назву Миколи Мокрого. Містилась вона на хорах
Софійського собору в іконостасі Миколаївського вівтаря, праворуч від
царських врат, займаючи місце храмового образу.
Професор А.Прахов,
який досліджував ікону у 1882 р. напередодні реставрації, датував її X
сторіччям. Тогочасні дослідники, як і А.Прахов, вважали, що ікона мала
візантійське походження і була сучасною хрещенню Русі за Володимира.
У 20-ті роки ікона Миколи Мокрого була ще раз реставрована фахівцями
реставраційних майстерень Всеукраїнського музейного Містечка і знову
розміщена в Софійському соборі. З цього приводу М.Макаренко писав: "...в
дуже зле освітленому місці стоїть ікона Миколи Мокрого, чудовий
мистецький твір, найвидатніший із зразків т.зв. станкового малярства,
який маємо в соборі. Після монументальних мозаїк і розписів XI та XII
віків ця ікона стає на перше місце як часом свого походження, так і
художнім своїм виконанням. ... Належить вона не пізніше як XIV століттю,
а можливо і ранішій добі"