Світовий простір, який оточує Землю,
називають грецьким словом космос. У пов¬сякденному житті під цим
поняттям ро¬зуміють простір поза межами земної ат¬мосфери. Космос з
давніх-давен привертав до себе увагу людей, які спочатку пра¬гнули лише
злетіти в повітря, щоб огля¬нути Землю з висоти пташиного польоту. Коли ж
люди навчилися літати і ця мрія збулася, постала проблема польоту за
межі атмосфери, в космос. Він приваблював це тільки своєю загадковістю, а
й нови¬ми можливостями для діяльності людини. В умовах космічного
вакууму можна за¬безпечити тривалий час руху космічного апарата без
витрати палива.
Першим, хто оцінив можливості
реак¬тивних двигунів для польотів у космос, був російський учений К. Е.
Ціолковський, який у 1903 р. описав свої міркування що¬до цього і зробив
відповідні розрахунки у праці “Дослідження космічних просторів
реактивними приладами”.
Дещо пізніше до такої самої
думки само¬стійно дійшов і наш співвітчизник, уродже¬нець України Ю. В.
Кондратюк (О. Г. Шаргей), який розробив свою теорію еконо¬мічного
космічного польоту і принципові схеми необхідних для цього космічних
апа¬ратів, стійких і керованих у польоті.
Праці К. Е.
Ціолковського і Ю. В. Кондратюка започаткували великі космічні програми в
США, СРСР та інших країнах світу. Великий внесок у розробку косміч¬них
апаратів зробили вчені С. П. Корольов, М. К. Янгель, В.Браун та інші.
Завдяки їх¬ній натхненній праці 4 жовтня 1957 р. у СРСР було запущено
перший штучний су¬путник Землі. 12 квітня 1961 р. радянський громадянин
Юрій Гагарін став першим в історії людства пілотом косміч¬ного корабля
“Восток”.
Одним із визначних досягнень косміч¬ної
програми США став політ космічного корабля “Аполлон”, який дав
можливість астронавту Нілу Армстронгу в 1969 р. здій¬снити першу
прогулянку по поверхні Мі¬сяця.
У 1997 р. здійснив
подорож у космос і громадянин незалежної України Леонід Каденюк, який
провів серію наукових експе¬риментів на кocмiчнoму кopaблі “Шаттл”.
Розвиток і вдосконалення ракетної тех¬ніки визначили й основні напрями осво¬єння космосу:
1. Запуски штучних супутників Землі на геостаціонарних орбітах.
У
наш час у навколоземному просторі літають сотні штучних супутників, які
є складними апаратами, що виконують різ¬номанітні функції: ретранслюють
телевізій¬ні програми, охоплюючи значні за розмі¬рами райони Землі;
забезпечують всесвіт¬ній телефонний і комп'ютерний зв'язок (мал. 4.15);
використовуються як маяки для морських і повітряних суден, точно
ви¬значаючи їхні координати; здійснюють нау¬кові програми дослідження
Землі; викори¬стовуються у системі національної безпеки великих держав.
Навіть є супутники для підтримання аматорського радіозв'язку.
2. Створення пілотованих космічних стан¬цій.
Жоден
технічний апарат чи прилад у багатьох випадках не може повністю
за¬мінити людину. Лише людина з її аналі¬тичним мисленням може правильно
оці¬нити результати досліджень. Для вивчення космосу були створені
орбітальні космічні станції; на таких станціях забезпечені умо¬ви,
необхідні для життя людини та її активної дослідницької діяльності,
звичайних. За останні 30 років на навколоземній орбіті працювали три
таких станції: “Салют”, “Скайлеб”, “Мир”. Для доставки космонавтів на ці
станції використовувалися космічні кораблі одно- та багаторазового
використання.
3. Дослідження далекого космосу і пла¬нет Сонячної системи.
Космічні
апарати побували на Місяці, Венері, Марсі, долетіли навіть до далеких
Юпітера і Сатурна і передали на Землю відомості про природу цих планет.
Значні
досягнення у дослідженні Міся¬ця одержані завдяки пілотованим польо¬там
за космічною програмою США “Аполлон”, під час яких астронавти
неоднора¬зово виконували дослідження на місячній поверхні