Бажання Соломії бути вільною, разом з Остапом , а не кріпачкою :
«Він озирнувся: прискорюючи ходу, подорожній махав на нього рукою,
бажаючи, очевидячки, спинити його. Що за мара? Першою думкою в Остапа
було тікати. Але зваживши, що поки він один на один - жахатися нічого,
Остап зупинився, очікуючи й вдивляючись у подорожнього. Тому,
очевидячки, було пильно, бо, не вдовольняючись прудкою ходою, він інколи
пускався бігти, придержуючи свої клунки на плечах, і вже за чверть
години Остап міг розгледіти його струнку постать.
Був то молодий,
безвусий парубок, міцно збудований, У високій сивій кучмі, короткій
чугаїнці і з довгим ціпком, Остапові було чудно, що парубок немов
осміхався, але коли той наблизився і привітався до нього, Остап із
несподіванки скрикнув:
— Соломіє!.. Чи ти здуріла?»
«Які там жарти... Скоро ти пішов, я як стала на човні, так і
задубіла. Холодна, холодна, мов завмерла!.. Далі прокинулась і чую, що
все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє
безщасне... Пропадай воно все пропадом...Піду і я світ за очі... Вже ж
за тобою хоч серцеві легше буде...»
2. Остапа:
.Кінь Остапа
"Кінь під ним гарячий, вороний, той, що у пана лишився на стайні"
2.Зовнішність Остапа:
"...Стрункого і міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчі..."
3.Почуття Остапа, яке охопило його на чужій землі:
"Дивне почуття обхопило Остапові груди: замість радості - сильне
почуття обурення стрепенуло його істоту. В один мент відчув він усі
кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись
ногами в нову, не панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той
бік річки."