«Українська пісня – це бездонна душа українського народу, це його слава» (О. Довженко).Історичні пісні – це народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб.
Уперше термін «історична пісня» увів в українську фольклористику Микола Гоголь.
Як окремий жанр, історичні пісні з’явилися в XIV – XV ст., коли Україна опинилася беззахисною перед грабіжницькими набігами татар. Формуючись спочатку спонтанно в лоні інших жанрів пісенної творчості, історична пісня (як і дума) досягає кульмінації у XVII – XVIII ст. – в добу козаччини. Як і думи, історичні пісні відображають історичне минуле українського народу і своїм змістом охоплюють події з XIV ст. до найновіших часів.
Для історичних пісень характерним був гуртовий багатоголосий днів.
Основні теми історичних пісень:
-змалювання важкого періоду в житті українського народу – звитяжної боротьби козаків із турецько-татарськими ордами, наприклад, «Пісня про Байду» («В Цареграді на риночку»);
-показ страхітливих спустошень і насильства;
-зображення подій Національно-визвольної війни 1648 – 1657 pp. під проводом Богдана Хмельницького (героїчні постаті: Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Іван Сірко, Морозенко);
-рух опришків на західноукраїнських землях (XVIII – XIX ст.) (Олекса Довбуш);
-повстання проти кріпосницького гніту на Буковині (Лук’ян Кобилиця) та ін.
Серед історичних пісень виділяються балади.