Наступного дня Сіроманець прокинувся знесилений й
голодний. Вирішивши що Сашко не прийде
до нього він став на свої могутні й знесилені лапи. Й різкий запах Сашка
вдарив йому в ніс. Вовк думав що цей запах приніс вітер, але через декілька
хвилин він почув як хтось іде і несе з собою пиріжки з печінкою. Сіроманець
поволі підійшов й зрозумів що це не Сашко.
То була Галя Грушевська. Вона ніжно сказала, протягнувши пиріжок
вовкові:
-
На. Ти голодний як вовк! – сама
не очікуючи того сказала Галя.
Вовк впізнав її й сів їсти
пиріжок.
-
Сашко зараз вдома. Він захворів й
поросив щоб я тебе знайшла й приглянула за тобою, - вела дівчинка.
Вовк різко встав й хотів
було бігти до Сашка, але його зупинила Галя.
-
Сашків батько не дозволив тобі
жити у них… але я можу тихо відсести туди тебе, якщо ти не проти хитни головою.
Вовк ввічливо махнув
головою. Галя одягнула йому повідок. Вони разом пішли до Сашка. Галя постукала
у вікно.
-
Чого тобі? Ти, до речі, Сіроманця
знайшла? А годувала його? – хрипів Сашко.
-
Годувала, годувала. Ти зараз сам
вдома?
-
Зараз сам. Через пів години
батькі з міста приїдуть. А щось трапилось?
-
Сіроманчик до тебе хоче…
Сашко не відповідаючи
вискочив із хати й чкурнув до вовка. Вони разом валялися на траві. Потім пішли
до хати…