Напередодні Другої світової війни українські землі входили до складу 4 держав - СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. На той час Радянська імперія послуговувалась ідеологічною доктриною так званого пролетарського інтернаціоналізму. Інтернаціоналізм офіційно підносився Радянською імперією до рівня надбудовної категорії міжнародно-правових відносин. Більшовицькі політики парадоксально трактували це поняття - як запрошення до втручання у внутрішні справи інших держав. З 1936 по 1940 рік географія військової присутності Червоної армії охоплювала 9 країн: Іспанію, Китай, Монголію, Польщу, Естонію, Латвію, Литву, Фінляндію, Румунію. СРСР брав участь у 7 збройних конфліктах і 4 рази порушував державний суверенітет сусідніх держав - Польщі, Фінляндії, Румунії, Кореї, вирішуючи у такий спосіб територіальні проблеми. І не дивно, що СРСР став агресором, зокрема стосовно Польщі, у спілці з Німеччиною.
Лідери "першої у світі країни перемігшого соціалізму" і "третього рейху" - Сталін і Гітлер - багато в чому були схожими: соціальним походженням, рівнем освіти, точніше самоосвіти, ненавистю до демократії, зневагою до народних мас. Обом була притаманна безмежна жорстокість, неперевершена хитрість, єзуїтська підступність і цілковита непередбачуваність вчинків. Водночас Гітлер і Сталін - антиподи, так само, як несумісні їхні політичні цілі та ідеологічні доктрини. Перший називав більшовизм своїм "ворогом №1", а другий саме таким ворогом вважав нацизм. Думалось, що вони, образно кажучи, ніколи не подадуть руки один одному.