Недалеко вже той час, коли я повинна буду обрати свій шлях у житті.
Уже зараз я замислююсь над цим і вибір свій уже зробила. Я хочу стати
вчителем. Я тільки не вирішила ще — бути вчителем молодших класів чи
навчати дітей рідній мові і бути учителем української мови і літератури.
Учитель молодших класів — це перший учитель для кожної дитини. Цю
людину пам’ятають усе життя. Бо це вона бере дитину за руку і веде в
країну Знань. Вона вчить дітей читати, писати, рахувати. А ще навчає
правил шкільного життя, спілкування з іншими людьми. У мене завжди
виходило спілкуватися з дітьми. Коли я виходжу на вулицю, до мене з усіх
кінців збігаються діти різного віку. І з усіма я знаходжу про що
поговорити, що порадити.
А ще мені подобається рідна мова, така співуча, ніжна. Я багато читаю
і мені все одно — російською чи українською. Я однаково розумію обидві.
Але мені гірко чути, як іноді різні люди — і мої однокласники, і деякі
дорослі — висловлюють презирство та зневагу до моєї рідної мови. Не
розуміють вони, навіщо треба вчити українську мову. І часто кажуть таке
навіть українці! Як же можна так зневажати себе, свій народ, своє
коріння? Адже якщо ми, українці, не будемо самі себе поважати, хто ж
інший буде це робити. Рідна мова — то коріння народу. Без коріння всохне
рослина, без мови зникне народ. А я цього не хочу! Хочу, щоб люди знали
рідну мову, пишались нею і тим, що вони українці. Я їм допоможу, ставши
вчителем української мови і літератури.