«Кохайтеся, чорнобривії та не з москалями…» так розпочинається одна з поем Т.Г. Шевченка. А умене одразу постає питання: чому в твоїй творчості, Тарасе, червоною ниткою проходить відверта зневага до «москальщини», «москалів», «ляхів» та «панів»? А чи не тебе, Тарасе, саме ті «москальські пани» викупили з кріпацтва? А чи не тебе вважали своїм другом «паничі»та підтримували тебе у скрутний час? А що зробив ти для своїх рідних та земляків після отриманої свободи, кого врятував? «У наймах, сестри, помрете!» констатовано в одному з твоїх творів. От так то – лише співчуття до рідних, жодного натяку на дію, на спроби допомогти рідним людям. Яка б доля чекала на тебе, Тарас, якщо б не зустрілися на твоєму життєвому шляху ті самі «москалі»? Маю припущення, що до кінця днів своїх розмальовував би ти кімнати та фіранки в панських маєтках, у кращому випадку – сільські церкви. Твій нездоланний дух націоналізму відстежується у всій творчості. Але ж ми – українці – люди щирої, відкритої душі. І з метою піднесення рідної нації не можна зневажати іншу. Тим більше, якщо представники саме цієї нації надали тобі свободу, освіту, підтримку. Я добре пам’ятаю, що вдома у моєї бабусі було лише2 книжки: дореволюційного видання Еванглія та твій «Кобзар», який вголос любила читати моя бабуня. І ще тоді, в дитинстві ( як доречі і зараз) я не могла збагнути чому у тебе так мало світлих, ліричних творів, чому в них так багато сірості, сліз, нужденності, крові,біди, страждань та злиднів? Бабуся моя, читаючи, час від часу плакала. І мені моторошно ставало на душі від її сліз та похмурих, суворих історій, заримованих у поемах. А ще у моїх дитячих спогадах є і такий сюжет: під час перебування на канікулах у бабусі,кожен день ми з сестрою писали диктанти і оскільки інших книжок у домі не було, бабуня надиктовувала нам віршовані тексти з «Кобзаря». Ми слухняно писали, роблячи безліч помилок, і одночасно мріяли скоріш вибігти на вулицю до друзів. З дитячих років промайнуло багато часу, чимало що сталося с тих пір, залишила цей світ моя бабуся, загубився десь її старенький зачитаний «Кобзар», а я так і не змогла сприйнятита полюбити поезію Т. Шевченка (якщо відверто окрім вірша «Садок вишневий коло хати…»). Як на мене Шевченко – унікальна та в одночас суперечна особистість. Бо з іншого боку, я пишаюсь тобою Тарас, за твій нескорений дух, за сміливі думки та слова. За твої часів, твоя творчість була героїзмом! Ти дійсно один зсимволів України, видатна особистість. Твої мрії про незалежність України, туга за козачими часами були радикальними та вкрай опозиційними. А думки («думи») твої свободними та непідкореними. Твої надбання важко переоцінити… Але мені особисто, шановний Тарас Григорович, більш за все подобається не твоє літературне надбання, а художній спадок. Безперечно, твої картини, багато малюнків та гравюр виконані майстерно. Талановито передані емоції персонажів,герої картин настільки вражаючи, що здається, за мить після того як я починаю вдивлятись на репродукції полотен починаютьрозказувати свої нескінченні історії, теревенити між собою, базікати та пліткувати, не зважаючи на моєздивування…Їх неспішні безкінечні розповіді зачаровують мене, заставляють задуматися і я ловлю себе на думці, що можу перетнути тонку грань психічного розладу…. А гра світла і тіні на твоїх полотнах просто вражає та підкорює мене. Вдивляюсь я ввогонь свічі на одній з твоїх картин, той вогонь, виблискує, мерехтить від вітерця -начеб заграє до мене , і тіні на стінах починають рухатись… Персонажі оживають і стають реальними… Ось такі враження виникають у мене, колия дивлюсь на твої картини. Та грішним ділом думаю, що краще б ти, Тарасе, частіше брав у руки пензель та фарби, а перо та чорнильницю використовував лише для написання листів… Ось таким суперечливим виглядається мені Тарас Григорович Шевченко, мій Шевченко!P.S.Прости мене, Тарасе, за мої суб’єктивні погляди, мої категоричні слова, а можливо і колючі питання. За те, що ставлячи їх я так і не отримаю від тебе відповідей. За те,що ти не можеш посперечатися зі мною, довести мені нікчемність моїх роздумів. За те, що мої погляди залишаться непорушними.