Даринка з татом завжди ходили до лісу. Вони любили не тільки збирати гриби та ягоди, а й спостерігати за тим, як ростуть квіти, кущі та дерева, адже так цікаво спостергіати за тим, як росте маленьке деревце, як з бруньок з’являються перші зелені листочки.
Були у Даринки та її тата і друзі у лісі. «Як так?», - спитаєте ви. А дуже просто, адже вони не тільки спостерігали за природою, не тільки прибирали галявини від сміття, яке залишали туристи, а й підгодовували пташок та маленьких звірів. Пташки, зайченята, їжачки та білочки уже настільки звикли до Даринки та її тата, що, коли вони приходили до лісу, то зустрічали їх. Пташки веселіше наспівували і навіть брали крихти хліба у них із рук.
Одного разу, гуляючи в лісі, Даринка з татом помітили нірку, в якій сиділи маленькі зайченята. Вони були такі милі, що одразу хотілося взяти їх на руки. Проте, вони цього не зробили. Не треба лякати малечу. Але вирішили наступного дня принести їх чогось смачненького, наприклад, морквинку чи листя капусти.
Проте тато з Даринкою змушені були повернутися до лісу цього ж вечора. Справа у тому, що з обіду почав накрапати дощ, який до вечора перетворився у справжню зливу. Калюжі перетворился на справжні озера, а потічки на ріки. Тато з Даринкою пригадали, що зустріли на галявині зайченят, дуже маленьких, вони не змогли би урятуватися від повені. Треба було діяти негайно. Вони швидко зібралися і , незважаючи, на зливу пішли до лісу. І саме вчасно, вода уже майже повнісю залила нірку. Мати-зайчиха стурбовано бігала довкола галявини, не знаючи, що їй робити.
Даринка і тато дістали із нірки маленьких зайченят, які жалібно попискували, і посадили їх у кошик.
Звісно, залишати у лісі їх було не можна. Тому вони взяли зайченят і маму-зайчиху із собою додому.
Вдома їх нагодували і поселили біля пічки. А через кілька днів, коли негода минула, і калюжі повисихали, тато із Даринкою віднесли малят і їх маму до лісу.