Мудрі люди кажуть, що немає народу без історії, та це ще більше стосується минулого. Мова забезпечує народові неповторність, історичну спадкоємність, збереження його культури. Рідна мова є основою родоводу, єднає рід і сім'ю. К. Ушинський відзначав: «Коли зникає мова – народу нема більше!». У житті народу рідна мова й рідний край є нероздільними поняттями. Здавна через мову народ виявляв поняття моральності, а найважливіші з них – вірність і відданість, честь і чесноти, щирість і добро, взаємність, пошана і повага, мир і злагода, дружба і товариськість.
Добру пораду українцям дав М Рильський у поезії «Мова»:
Як втеча виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Полите бур'ян.
Чистее від сльози
Він нехай буде.
Заглиблюючись у таємницю мови, ми засвоюємо золоті скарби народної історії й виховуємо в собі творчу особистість. Яка радість чекає кожного, хто зрозумів глибину слова, серцем і розумом усвідомив необхідність його постійного вивчення, пізнав щастя духовності. Справді, щасливий той, хто пізнав в реальності чари рідного слова, виховав у собі жагу пізнання й зберігає її протягом цілого життя. Поетеса Л. Забашта згадує;
Прийняла я дарунок від няні – це мова, Тому скарбу ніколи не скласти ціни.
А талановитий український поет Р. Рильський знайшов надзвичайно проникливі слова про неперевершену геніальність народу:
...Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Справді, народ – учитель, який головну мету виховання і навчання вбачає в тому, щоб навчити кожного бути насамперед людиною. Відчуття магічної сили слова стало першоосновою для появи людини як носія розумного і творця духовного на Землі.
Сьогодні ми повинні збагнути необхідність опанування всіма таємницями рідної мови й по-справжньому прийти до захоплення мистецтвом слова. Сучасники, є гідними мудрості пізнавати мовні скарби, утверджувати в собі рідне слово і в слові веселому, доброму утверджувати себе.
Я вважаю, що на сучасному етапі питання культури мовлення особливо гостро стоїть перед молоддю. Рівень мовної культури сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості, громадянина незалежної України.
Ми захватываемся історією своєї держави, її символами, способом життя українського народу, його культурою. Через твори художньої літератури ми вивчаємо менталітет українців, характерними особливостями яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці і людей праці, до матері, жінці, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бережливе ставлення до природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми.
Високий рівень мовної культури українців здавна захоплював навіть прискіпливих іноземців. У прислів'ях, піснях, обрядової поезії наші предки виявляли святе, шанобливе ставлення до всього, що становило життєве пристрій, до співвітчизників і добропорядним сусідів України. Мене захоплюють багатство і різноманітність українських форм звертання до співрозмовників: членам сім'ї, старших віком людей.
Зверненнями користуються у всіх державах з сивої давнини. Наприклад, наше українське «пан» – дуже старе, воно використовувалося ще за часів Київської Русі. Пан – це давньогрецький бог лісів та гаїв, благодійник природи, захисник усього живого. Але «пан» – це звернення не до багатій людині, а до кожного: «Добрий вечір, пан господар, стереги, Бог, твій товар», – щедрували під вікнами найбіднішого селянина.
Останніми роками повертається до нас і таке благонравное засіб обігу, як «пане». Улюбленим зачином листів багатьох українських письменників було: «Вельмишановний пане», «Великоуважаемая добродійко».
Наше спілкування постійно, раз по раз, передбачає, перш за все, відповідне звернення або вказівка на те або інша особа. Без цього слова мова недостатньо переконливий. Культура мовлення зобов'язує нашого сучасника бути уважним до вибору форми такого висловлювання, щоб виявити до когось і викликати до себе довіру, щоб не образити, не принизити як чиєсь, так і свою гідність.