Теории происхождения словян: дунайская, висло-одэрская, днепро-одеэрская, скифо-сарматская.
Слов’яни належать до індоєвропейських народів,
батьківщиною яких вчені визнають різні райони Європи та Азії. Київський
літописець Нестор у своїй знаменитій “Повісті минулих літ” (початок XІІ ст.)
відзначав, що найдавнішими слов’янськими землями були нижня течія Дунаю та
Панонія. Так було покладено початок теорії
дунайської прабатьківщини слов’ян.У середньовіччі серед західноєвропейських
учених ХІV-ХVІІІ ст. стала популярною скіфо-сарматська
теорія слов’янського етногенезу. Згідно неї предки слов’ян – скіфи й
сармати – прийшли із Середньої Азії й отаборились у південній частині Східної
Європи. Звідси розселилися на північ, захід і південний захід. У ХІХ-ХХ ст. найповнішого
обґрунтування набула Дніпро-одерська
теорія, за якою слов’янська прабатьківщина розміщувалася на розлогих
просторах між Віслою чи навіть Одером і Дніпром, сягаючи на півночі
Балтійського моря, а на півдні Карпатських гір і Дунаю. Вважається, що у ІІІ-ІІ
тис. до н.е. індоєвропейська спільність поділилася на декілька етнокультурних і
мовних груп, у т.ч. германо-балто-слов’янських. Пізніше з цієї групи, на
початку І тис до н.е., відокремилися й розселилися слов’яни між балтами,
германцями та іранцями