Колись ця бібліотека, напевне, була вітальнею, але батько там тільки читав. Він завжди казав, що велика бібліотека набагато важливіша від великої вітальні. Батько давно вже познайомив мене зі своєю колекцією книг, за його відсутності я годинами сиділа в бібліотеці - робила уроки за червоним письмовим столом, або вивчала книги, які стояли на полицях уздовж стіни. Пізніше я зрозуміла, що батько або забув про те, що лежало на верхніх полицях, або, імовірніше, вирішив, що я ніколи не дістануся туди, але настав день, коли я знайшла старий томик і конверт із пожовтілими паперами. Навіть зараз я не можу сказати, що змусило мене взяти їх, проте картинка всередині книги, запах часу, що линув від цих речей, і те відкриття, що папери є особистими листами,— усе це захопило мене. Я не втрималася й прочитала перший абзац листа, який кілька хвилин тримала в руках, стоячи біля полиць.