Період Нового часу можна умовно обмежити серединою і кінцем XVII ст XVIII. Ці умовні обмеження визначаються тим, що багато ознак цього періоду проявилися ще в попередні періоди розвитку людства, а традиції продовжувалися значно далі. Якщо ж врахувати, що знання подальше завжди, так чи інакше, включає знання попереднє в якості своєї складової частини, то й останньої часової межі періоду не може бути, т. е. вона дуже умовна. Але все ж кожне час розвитку знання має свої якісні відмінності, які і є підставою для періодизації. Зокрема, у розглянуту епоху вже не було таких надзвичайно видатних географічних відкриттів, які досить істотно вплинули б на зміни в географічному мисленні. Відкриття географічних об'єктів, зрозуміло, тривали. Вельми великих успіхів досягли мандрівники-дослідники внутрішніх частин материків, відкриваючи гірські системи, річкові басейни і т. д. Але на відміну від попередніх періодів на даному етапі стали споряджатися експедиції суто наукового характеру, як по своїм офіційним цілям, так і за досягнутими результатами. Найпершим вченим-мандрівником, очевидно, слід, назвати англійської геофізика і астронома Едмунда Галлея (1656-1742 рр.), Який брав участь у чисто наукової експедиції по визначенню земного магнетизму.