У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У
квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять
дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар
Беркут — вже старий мудрий чоловік.
Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється
боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті
не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує
вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.
На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже
підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб
вони допомогли йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє
провести ворогів через гори.
Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава,
яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та
покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.
Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.
Захарові Беркуту наснився дивний сон. <...> "Здавалось йому, немов
нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного
стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході
тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в
празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший
наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь
таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час
молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що
таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він
відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова,
гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена
нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не
перестають плисти, темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо,
громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід
осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись,
святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на
нього". <...>
Захар Беркут намагався зрозуміти значення свого сну, але то було важко.
Однак швидко його передчуття справдились. Батько дізнається, що разом з
іншими юнаками загинув його син. Він збирає всю громаду, щоб вирішити,
як протистояти монголам. Він пропонує людям не просто відбити ворога від
своєї Тухольщини, а й взагалі знищити. Однак як це зробити, ніхто не
знає.