Зараз багато говорять про жорстокість оточуючих, але чи самі ми не робимо помилку, судячи таких людей ? Я вважаю, що поганими людьми не народжуються, ними стають.
Постійно стикаючись з егоїзмом , бездушністю дорослих , діти навчаються робити так само. Чи не одна з найстрашніших і найжорстокіших приказок народу : "Моя хата з краю, я нічого не знаю". Тобто, побачивши , як ображають, грабують , вбивають, треба зробити вигляд, що нічого не побачив ? А це з прислів"я з"явилося не зараз, не в сучасному світі.
Роки страху за своє життя , коли пан чи НКВС можуть зробити що завгодно , зробили своє жахливу справу. Зараз злочинність нікого не дивує. То чи можна судити жорстоких, які наче равлики позалазили в свої хатки, позакривали свої душі від невпевненності та жаху.
Я впевненний, що жорстокі люди - налякані люди, які бояться , що м"яке серце легше поранити. Саме тому вони його захищають від чужого болю.
Мені шкода їх. Але якщо ми будемо лише захищатися, то коли ж жити в радість.
Люди спробуйте бути трохи добрішими, і тоді світ стане кращим, а значить й вам не буде більше потреби ховатися в хатках жорстокості.