Парасолька летіла, і дощ рясний, лив як із відра. летіла вона у небо, до мрій, до пташок. знизу на неї дивилися дітлахи і раділи. парасолька була схожа на гриб, барвиста, затишна. та вітер не дав їй довго натішитися політом. він закинув бідолашну у ліс, де та зупинилася між гілками дерев. тут, вона зрозуміла, що вже ніколи не побачить небо, і марно сподіватися на вихід. вона тепер була вже нікому не потрібна.
та ось почалася злива. і по лісу бігли промоклі Білочка і ЗАйчик. побачивши парасольку звірята причаїлися, сховалися від дощу. і тут парасолька зраділа. вона все ж таки комусь потрібна. у лісі падав дощ. під парасолькою ховалися звірята. тихо квакала жабка, яка насолоджувалася цим літнім дощем