В. Котляревський по-своєму осмислив і передав троянців образи, запозичені із Вергілієвої «Енеїди». Зобразивши українське життя, хоч і прикрившись давнім відомим сюжетом, автор зобразив своїх героїв козаками. На початку поеми є характеристика Енея:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак...
Він мав неабиякі організаторські здібності, тому що зміг зібрати переможених троянців і вмовити їх відправитися в далеку подорож. Крім того, що Еней проворніший і завзятіший всіх, разом зі своїми троянцями, що часом навіть отримують в І. Котляревського українські імена (наприклад Охрім, Тарас), він п'є, гуляє, а разом з тим і забуває про своє високе покликання, згідно з яким Еней повинен заснувати Рим, тобто стати родоначальником римлян.
Еней зображений як справжній бабій, тому що коли він дізнався про самогубство Дідони, яку підступно кинув, то тільки цинічно зауважив:
Нехай їй вірне царство,
Мені же довголітнє панство
І щоб друга вдова найшлась!
Еней і троянці виявляються справжніми трусами, коли потрапляють в бурю. Вони зовсім не схожі на тих героїв, яких оспівує знаменитий Вергілій.
Але поступово поведінку героїв починає змінюватися. У війні з латинцями Еней розкривається як полководець, якого турбує доля всього війська, який відчуває свою відповідальність за інших:
Еней один не роздягався,
Еней один за всіх не спав;
Він думав, мислив, умудрявся
(Бо сам за всіх і одвічав)...
Наприкінці поеми Еней постає як воїн, наділений надприродною силою. Троянці теж зображуються не як п'яниці і гуляки, а як патріоти і віддані воїни. Прикладом відданості та самопожертви подвиг Низу і Евріала. Вони пробираються вночі в табір ворога і влаштовують там різанину, але втекти їм не вдається. Низ і Евріал були побратимами, зовсім як запорізькі козаки. Низ, побачивши смерть свого побратима, помстився за нього, але й сам загинув.
У кінці поеми на сцені поєдинку Еней зображений в образі Нечеси-князя, а це вже є його кращою характеристикою.
Таким чином, Еней і троянці за своїм побутом, пригодами, традиціями, характером нагадують українських запорожців. І хоча в першій половині поеми вони зображені в бурлескному плані, і в другій автор описує їх як героїв. У цьому проявилася його симпатія до козаків, які переслідувалися Катериною II, що зруйнувала Січ, а запорожцям, мов тим троянцям, довелося шукати собі іншої землі.