2. Велике бажання їсти, пити. В спасівські жароти, після довгої путі, не наситиш жадоби, допавшись до холодної криниці (Олекса Стороженко, I, 1957, 333); Сьорбаю я його [чай] з такою жадобою, що аж відляски по хаті розходяться (Панас Мирний, IV, 1955, 356); Дід подав онукові меду на дерев'яній мисці, відрізав йому кусень хліба — і хлопець почав їсти з жадобою (Осип Маковей, Вибр., 1956, 412);
// Про звірячу ненаситність, ненажерливість. — Я бачу звірів.. В очах у них вогонь, а на зубах кров... людська, червона... А есерці мають вовчу жадобу... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 177).