Мирослава:
1.
Мирослава — дівчина-русинка, дочка боярина Тугара Вовка. При народженні
втратила матір; виховувала її проста селянка, змалку привчаючи дівчину до
всякої роботи.
2. Мирослава зростала
духовно багатою, незалежною, але зовсім не знала життя, була обмежена у
спілкуванні з людьми (тому й не підозрювала про темні справи батька). Звідала
виховання (навчилася володіти зброєю, бути витривалою). Головне для Мирослави —
бути вірною собі, завжди діяти так, як підказує сумління і серце, тому дівчина
виступає проти батька на боці тухольців, стає справжньою патріоткою, має
розвинене почуття справедливості. Вона не осквернила свого роду, рідної землі,
не зрадила, як її батько, а стала на праведний шлях боротьби з ворогом.
3. У Мирослави ніжне серце,
але водночас вона — жінка-воїн: єдина з жінок брала участь у небезпечних ловах
на дикого звіра. Смілива, вольова, потрапивши в смертельну небезпеку, не
розгубилася. (Пропонуємо учням
зачитати або вивчити напам'ять уривок, в якому змальовується двобій Мирослави з
ведмедицею). У боротьбі тухольців з монголами дівчина виявляє себе
справжнім патріотом, мужнім, розумним, кмітливим воїном. Вчить тухольців робити
смертоносну зброю — метавки, сама бере участь у бою. Найяскравіше її основні
риси характеру проявляються у конфлікті між батьком-боярином і тухольською
громадою. Дізнавшись, що батько —зрадник, Мирослава відмовляється від нього й
переходить на бік тухольської громади. (Зачитуємо уривок з тексту.)
4. Доля Мирослави,
безумовно, трагічна. Дівчина любить батька, прагне врятувати його честь,
повернути на шлях єднання з народом, але це їй не вдається. Вона не знаходить
йому виправдання, бо через нього гинуть сотні невинних людей. Мирослава
покохала простого хлопця, який в очах її батька був хлопом. Близькими їй стали
Тухольщина та її мешканці. Вона намагається врятувати з полону Максима, не
задумуючись, що буде з нею самою. Виступає проти рішення Захара Беркута розбити
ворогів до останнього, вбивши при цьому й сина. «Замість батька дала їй доля
брата ... і мужа ...» Максим і Мирослава отримали благословення від Захара
Беркута. (Зачитуємо.)
5. Портрет змальовано
народно-поетичними засобами. Її тонкий стан порівнюється з тополею; вона
«звинна, як вивірка», «рум'яніється, як рута», в неї «чорні, палкі очі».
Тухольці, милуючись нею, говорили (характеристика іншими персонажами): «От
дівчина! Тій не жаль би бути мужем». «Дивна дівчина! — думалось йому
(Максимові) раз по разу, — такої я ще й не видав ніколи!» «Дівчино! Чародійська
появо! — скрикнув він (Максим), вдивляючись у неї напів з тривогою, а напів з
глибоким поважанням. — Хто ти, і хто прислав тебе сюди з такими вістями? Бо
тепер я бачу, що ти не можеш бути Мирослава, дочка Тугара Вовка. Ні, ти, певно,
дух того Сторожа, котрого звуть опікуном Тухлі.»
Мова героїні багата,
пересипана епітетами і порівняннями. У висловлюваннях Мирослави любов, поєднана
з почуттям власної гідності. (Зачитуємо
діалоги Мирослави з батьком, Максимом, Захаром Беркутом.)
6. Автор ставиться до своєї
героїні з любов'ю і повагою. Він зачудований нею, пише, що все в ній зливалося
в таку «дивну чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову, той довіку не
міг забути її лиця, її ходи, її голосу».
Максим:
Мужність, відвага
Максима викликали захоплення навіть у самого Тугара Вовка: «їй-богу, славний
молодець ... Не дивуюсь, що він очарував мою доньку. І мене самого він міг би
очарувати своєю рицарською вдачею!» Даючи устами ворога таку високу оцінку
вчинків Максима, І. Франко ще більше героїзує цей образ.
Сподіваюся що я вам допоміг!