Перший сніг цього року випав зовсім несподівано. Того дня погода з ранку стояла похмура, але тиха. Десь після обіду з неба стали зриватися великі сніжинки. Ми й озирнутися не встигли, як їх стало багато. Вони падали на асфальт та майже не танули, тому що надворі було холодно.
Десь за годину все навколо вже побіліло, а перший сніг все йшов та йшов. Неначе великі білі «мухи» кружляли у повітрі.
До темряви перший сніг все-таки перестав падати. Але до того часу навколо вже простелився іскристий казковий килим. Дерева нарешті прикрили свої голі гілки білосніжним покривалом. Особливо ошатними здавалися ялинки в алеї неподалік мого будинку: вони неначе вбралися у пухнасті снігові шубки.
Ми з друзями висипали надвір та стали завзято стрибати по білому снігу, грати в сніжки. Я відразу став втоптувати сніг на гірці, щоб скоріше можна було кататися на санках або на картонці. А інші діти бігали та кричали: «З першим снігом!». І кидали один в одного сніжками, а грудки відразу розсипалися. Бо перший сніг ще не мерзлий, він м'який та легкий.
У всіх навколо, навіть у дорослих, настрій відразу став добрим, ніби свято. Ми веселилися та раділи, хапали перший сніг жменями і розсипали його над головою, як салют! Він сяяв в повітрі, ніби діамантовий дощ!