Я вже не пам`ятаю, коли вони зліпила своє гніздо під стріхою нашої хати, але з тих пір ця ластівка прилідає до нас кожної весни. Та може, це вже не та ластівка, може це вже її дочка. Хто знає... Адже це не так важливо, а головне те, що вона оселилася у нас. А моя бабуся каже, що у поганій садибі ластівка житине буде. І від цих слів мене переповнює ралість і гордість за мою родину. А за ластівкою я дуже люблю спостерігати. Адже вона дуже працьовита. Коли прилітає навесні - ремонтує свою хатинку. Потім висиждує маленьких ластовинят, годує їх. І так весь день працює. Я її порівнюю зі своєю мамою. Вони чимось схожі - моя мама і мама-ластівка.