Продовження:
Енергійно я йду у автобус. Я дуже хотів заняти переше місце, адже я хотів побачити усе зі всіх ракурсів. Уже проходжу, нібито нічого не заважає заняти місце біля водія але...Тут припхався старий дід. Це у мене викликало обурення. Зі злим обличчям я пішов сідати на останнє місце в автобусі. У у мене в голові такі думки, обуренність і смуток:
-Як так можна, я хотіла заняти. Хіба цей пень старий не побачив, що я рвався на своє місце, а він штовхнув і не вибачився,- і тут у мене засяяли очі від сліз. Але я стримався, бо людей тут багато, бо подумають що якийсь не адекватний. Уже пройшло 6 хвилин чи то 10, і на задні двері йде той старий дідусь і каже:
-Привіт, хлопчику. Я побачив, що ти хотів сісти на переднє місце, прсто я трохи глухий та сліпий, а спереду я побачу зупинку і почую відповідь водія,-промовив дідусь.
-Так ви насправді не хотіли мене скинути з місця?,-незрозумівши я запитав у нього.
-ШО,ШО?,-запитав дідусь хриплим голосом.
-Я запитав, чи ви справді не хотіли мене скинути з мого місця?,- підійшовши, я запитав у дядечка.
-Ні, вибач я не хотів, я також люблю сидіти на цьому місці.І вибач за мою глухомань,-посміхнувшись відповів дідусь.
-Ааа, значить ми подібні.
-Та, хлопчику. Доречі,як тебе звати і де ти живеш?
-Мене звати Ігор, для друзів і для вас я Ігорка. Живу на вулиці Науковій 5.
-Ааа, так ми сусіди, я живу там же. Дивно що ми не побачились?
-Я переїхав декілька місяців тому.
-Ой пора кінчати розмову, моя зупинка.ЗУПИНІТЬ!,-прокричав дідок.
Я вийшов із автобуса і радісно пішов додому робити доклад на тему "Толерантність". І на наступний день я отримав 12 і знову ми зустрілися з дідусем.
"Ось так, люди,навіть якщо вам хтось дуже не сподобався,не спішіть робити доведення що людина погана, адже за угрюмою маскою ховається добре і чуйне обличчя"-такі були останні рядки у моєму докладі