Любов до рідної мови, любов до рідної
Батьківщини – невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських
серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу.
Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив
любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було
жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій.
Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому
невіддільною від долі української мови.
Мова – це душа народу. Немовля з
перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім,
підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова,
які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось
схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська
мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова
нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.