Зображуючи Гобсека, автор поєднує дві літературні традиції — романтичну
та реалістичну. В романтичній зовнішності героя переважають кольори
золота, срібла, бронзи, тобто дорогоцінних та благородних металів.
Вчинки персонажа порівнюються з діями безпристрасної людини-автомата.
Його вік неможливо визначити одразу. Гобсек, як і антиквар з «Шагреневої
шкіри», жив довго, завдяки заощадженню життєвої енергії, приборкуючи в
собі всі почуття. Таким же похмурим був і його будинок. Навіть ставши
одним з найбагатших людей Парижа, він не поміняв будинок на графський
особняк, лише наймав його кімнати, щоб жити на самоті.
Минуле Гобсека теж має романтичний ореол: він об'їздив увесь світ як
юнга, корсар чи торговець діамантами та людьми (адже добре знався на
тому і на тому), а також державними таємницями. Недаремно саме його,
старого лихваря, запросили працювати в комісії з ліквідації майна
колишніх колоніальних маєтків: адже він добре знав державні справи
колоній. Життя його було сповнене жорстоких випробувань, і він духовно
загартувався. Це обов'язкова риса романтичного героя. Гоб-сек дійшов
висновку, що «переконання і мораль — пусті слова. Непохитне тільки
одне-єдине почуття, яким наділила нас природа: «інстинкт
самозбереження», або «особистий інтерес». З усіх земних благ, — вважає
цей філософ-аматор, — є тільки одне, досить надійне, щоб людина прагнула
його. Це... золото. В золоті втілено всі людські сили». Оскільки
багатії протистоять біднякам, Гобсек вважає за краще «самому утискувати,
ніж дозволяти, щоб тебе утискували інші».
Коли Гобсек у Бальзака
абсолютизує владу золота у суспільстві, він виступає як романтичний
герой. Не тільки його зовнішність, поведінка, оселя свідчать про це, а й
мета його філософських роздумів. Коли людина ставиться до грошей тільки
як до грошових знаків, за які можна щось придбати, — цю людину можна
назвати реалістом. Коли ж людина любить владу, яку дають гроші, як це
сталося з Гобсеком, то ця людина переймається, як це не парадоксально
звучить, романтичним світосприйняттям. Для неї ідея стає важливішою за
реальне життя. Так сталося з антикваром із повісті «Шагренева шкіра» та
Гобсеком, що сприймає гроші як символ володіння світом. Лихварю
здається, що він має владу над людьми, не втомлюючи себе, а світ не має
над ним ані найменшої влади. Але фінал повісті засвідчує інше. Гобсек
втрачає почуття реальності, перебуваючи у світі власних ілюзій. Він не
продає харчі, що несуть йому з колоній як хабар, не тому, що є скнарою.
Продукти масово псуються, і страшне видовище вражає Дервіля у порожніх
кімнатах будинку, де вмирає Гобсек. Звісно, практичний лихвар не міг
цього не розуміти. Та справа в тому, що перед смертю він перестав бути
лихварем-реалістом, залишаючись філософом-романтиком. Його рішення
передати весь свій спадок не відомій йому онуці сестри, паризькій
куртизанці — теж рішення романтика, для якого родинні зв'язки, якими б
вони не були далекими, важливіші за багаторічну дружбу з Дервілем. Було б
справедливіше залишити спадщину єдиній близькій людині — чесному та
порядному адвокатові, який багато років підгодовував старого і надавав
йому юридичні консультації. Адвокату Гобсек залишає купи зіпсованих
харчів, а його милій дружині — сервіз роботи видатного майстра. З іншого
боку, якби Дервіль став спадкоємцем Гобсека, хіба
міг би він так
об'єктивно розповісти читачам цю історію? Гоб-сек та Дервіль багато в
чому — антиподи. Наприклад, якщо Гобсек — філософ-романтик, то Дервіль в
усьому — реаліст. Скажімо, адвокат відмовився від пропозиції віконтеси
сприяти його кар'єрі, бо не мав особливого таланту до юриспруденції.
Саме реалістичний погляд на життя спричинив одруження Дервіля з
працьовитою паризькою робітницею, яка одержала чималий посаг від
дядечка, що дало змогу молодому адвокатові повернути Гобсекові борг за
контору. Для реаліста гроші — це тільки гроші, у даному випадку — засіб
повернути борг і стати власником майна. Тобто справа не в самих грошах
чи їхній міфічній владі. Справа в ідеалістичному або ж прагматичному
ставленні до них. Будь-який фанатизм, абсолютизація ідеї — це риси
романтичного світогляду. Гобсек-філософ романтизує дійсність тільки
тоді, коли йдеться про «пунктик» цього фанатика влади грошей. Коли ж він
розмірковує про інші речі, то висловлює настільки мудрі міркування, що
не можна з ним не погодитися.