До останнього часу історики переважно сперечалися щодо втрат України, територією якої війна у 1941-1945 роках пройшлася із заходу на схід та зі сходу на захід. Дехто почав додавати до цих втрат і події, що відбувалися на заході країни від 1939. Інші ще додавали і голод повоєнних років. Проте в Києві майже не викликало суперечок твердження, що Україна у цій війні понесла чи не найбільше жертв як серед військових, так і цивільних.Керівник Центру історичної політології Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. Кураса НАНУ Юрій Шаповал наводить статистику:"Друга світова війна у всьому світі забрала життя 50 мільйонів людей. Сталін казав, що жертвами війни (у СРСР. - Ред.) були 7 мільйонів. Хрущов озвучив цифру у 20 мільйонів, і вона на довгий час стала канонічною для СРСР. Нею ж послуговувалися у "брежнєвську епоху". У "горбачовську перебудову" втрати визначили у 27 мільйонів. У добу Єльцина цю цифру зрізали на 400 тисяч. І зараз у Росії вживається цифра у 26 мільйонів 600 тисяч осіб".Для порівняння, загальні втрати Німеччини - 6 мільйонів життів.Кількість громадян СРСР, яких призвали на військову службу, - 34,5 мільйони осіб. До 1 липня 1945 у радянських збройних силах залишалося всього 11 мільйонів 400 тисяч вояків. Перша офіційна цифра втрат особового складу була оприлюднена у 1990 році - це 8,6 мільйони осіб. Нині називають цифру у понад 10 мільйонів осіб.У Німеччині втрати особового складу - 3 мільйони."Загальні людські втрати України від війни, включно із убитими, померлими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими, тими, хто відійшов разом із німцями, становлять до 14 мільйонів осіб. Від 1 січня 1941 року до 1 січня 1945 населення України зменшилося із 40,9 мільйони до 27 мільйонів осіб", - каже Олександр Шаповал і додає, що матеріальні втрати СРСР становили близько 40% від загальних втрат усіх країн, що брали участь у Другій світовій. При цьому частка України у втратах СРСР - близько 40%.Як твердить голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович, треба враховувати, що на території нинішньої Україні фактично точилися кілька воєн - німецько-польська (1939-45), німецько-радянська (1941-45), німецько-українська (1941-44), польсько-українська (1942-1947) та радянсько-українська (1939-54)."В українських реаліях не можна навіть визначити чіткі часові рамки цієї війни. Адже перші бойові дії, які були пов'язані із Другою світовою, почалися не у вересні, а у березні 1939 року на Карпатській Україні. Останні постріли українських повстанців пролунали на початку 1960 року. Можна заперечити, що ці події не були безпосередньо пов'язані із Другою світовою, але справа у тому, що в рамках Другої світової війни в Україні відбулися не одна, а кілька воєн, ареною яких були наші землі", - вважає Володимир Вятрович.У всіх цих війнах Україну та українців розглядали як ресурси, каже пан В'ятрович, а звідси і величезна кількість втрат, і те, що українці брали участь у всіх цих війнах на боці різних сторін.Саме тому, каже історик, що Україні не можна нав'язувати чорно-білу схему, де "з одного боку наші, а з іншого - німці". На думку Володимира В'ятровича, враховуючи, що за підсумками тієї війни Україна не стала незалежною, а українці - не стали вільними людьми, для сучасної України логічніше говорити не про визволення, а про вигнання нацистів з території країни, згадувати не про перемоги, а вшановувати пам'ять усіх жертв тієї війни.