Довідалися печеніги, що
князь Володимир пішов до Новгорода, й оточили Білгород. Нікого не випускали з
міста, й нікого не впускали, тому там почався великий голод.
Зібралося віче, стали радитися. Допомоги чекати
нізвідки, й помирати не хочеться. Доведеться здатися ворогові.
Тоді вийшов один старець і попросив не здаватися
ще днів зо три, а зробити те, що він скаже. Городяни його послухали, зібрали по
жмені вівса, пшениці чи висівок — що в кого було.
Жінки зробили бовтанку, з якої варять кисіль.
Старий звелів викопати колодязь, спустити туди діжку й налити в неї бовтанку. У
другий колодязь у діжку налили розведений водою мед. Вранці послали за
печенігами й запропонували взяти заложників із них, а самим піти подивитися, що
робиться в місті.
Печеніги зраділи, думаючи, що білгородці вирішили
здатися. Обрали кращих мужів і пішли. А городяни й говорять до них, що, мовляв,
хіба можна їх перестояти, зламати, коли їх сама земля годує. І повели до
колодязів, набрали бовтанки з одного, зварили, з другого — сити медової, самі
скуштували, потім дали печенігам. Ті здивувалися й сказали, що їхні князі не
повірять, поки не скуштують самі. Білгородці налили посланцям по корчазі бовтанки
й сити з колодязів. Зрозуміли князі печенізькі, що не перемогти їм білгородців,
і зняли облогу.