Вільфрел Айвенго — головний герой твору.
1. Походження героя. (Айвснго належав до шанованого старовинною роду
саксів. Його батько — Седрик Сакс — представник тієї частини знаті, яка
не бажає коритися норманам і мріє про відродження своєї незалежності.)
2. Володіння зброєю, хоробрість, спритність — риси справжнього
лицаря. (Незважаючи на те шо Айвснго дуже молодий, ніхто з лицарів не
зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у
всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. На турнірі
піл Ашбою він, коли лицарі-норманн майже стали переможцями, з’являється
із девізом «Позбавлений спадку» і перемагає в смертельному бою
найсильнішого з норманів — гордовитого храмовника Тріана де
Буагіль-бера.)
3. Вірність королю Річарду. (Повернувшись після хрестового походу,
він вірно служить королю Річарду, який у цей час повернувся до Англії,
захищає честь короля і його хоробрих воїнів.)
4. Чесність і шляхетність. (Айвенго попереджає про небезпеку Ісаака, з
яким хотів розправитися храмовник, допомагає вийти із замку й дістатися
до безпечного місця. Для Айвснго не має значення та обставина, шо Ісаак
— єврей, хоча, за тогочасними переконаннями, християнину не личнло
піклуватися про життя «нащадка зневаженого народу».)
5. Здатність на сильне кохання. (Айвенго усім серцем покохав
вихованку Седрика — леді Ровену. Його почуття не остудило навіть те, що
його батько, маючи намір одружити Ровену з Ательстаном Коїгтисбурзьким,
позбавив Айвенго спадщини й вигнав із дому. Перемігши у турнірі під
Ашбою, лицар Позбавлений Спадку обирає королевою турніру леді Ровену.
Зрештою сила кохання перемагає: старий Седрик дарував синові прощення, і
згодом Айвенго з коханою Ровеною одружуються)
6. Готовність допомогти людям у біді. (Ребекку, дочку Ісаака,
несправедливо звинуватили в чаклунстві і, за законами того часу, мали
спалити на вогнищі. Шляхетний Айвенго, пам’ятаючи, як дівчина доглядала
за ним. коли він був тяжко поранений, поспішає на турнір захистити її
честь і мечем довести її невинність.)
В образі Айвенго втілено найкращі лицарські чесноти. Автор створив
портрет ідеального лицаря, врода якого поєднується з розумом і
шляхетністю, а відвага — з умінням битися. Він доблесний,
некористолюбний, вірний своїй коханій і своєму королю.