У другій половині XVIII ст. культурний процес і культурний розвиток
українського народу значно активізувалися, власне XVIII ст. стало
періодом великого культурного піднесення, у суспільстві відбулося
соціальне розмежування і почався природний процес формування культурних
блоків — феодального класу і народних мас.
В Україні спостерігається відносно високий порівняно з Росією рівень
письменності. У багатьох селах функціонують школи, де навчаються діти
старшини, козаків і селян. Так, на Слобожанщині була 131 трирічна
церковнопарафіяльна школа.
Наука й освіта вищого рівня зосередились у Київській колегії (з 1701 р.
— Академія). Києво-Могилянська академія була першим і найкращим за
значенням вищим навчальним закладом України. В її стінах здобували
освіту українські діти і діти слов'янських народів. Студенти Академії
продовжували навчання, що було нормою, у провідних європейських
навчальних закладах. З неї вийшло чимало талановитих і обдарованих
державних діячів, науковців, письменників і митців: Ш. Прокопович, Г.
Сковорода, М. Березовський, Д. Бортнянський, І. Григорович-Барський, Н.
Згурський, О. Шумлянський та ін. Академія мала велику бібліотеку, яка
наприкінці XVIII ст. налічувала близько 10 тисяч томів з різних галузей
знань на всіх європейських мовах, якими вільно володіли студенти.
Соціальний стан студентів був досить різний — від дітей заможних родин
до дітей міщан. Багато вихованців стали викладачами різних навчальних
закладів України, Болгарії, Росії, Сербії, Чорногорії, Чехії та інших
країн Європи й Азії.
В Академії крім наукових студій розвивалися мистецтва. Одними з
найпопулярніших стали театральні вистави; авторами п'єс, режисерами й
акторами були викладачі та студенти Академії. Вони відіграли важливу
роль у зародженні українського театру. Обов'язковою дисципліною для всіх
слухачів було вивчення поетики і музики, а любов до хорового співу
українців загальновідома, тож і при Академії працювали великий зведений
хор і оркестр. Театр, хор і оркестр зажили популярності серед киян.
Академія стала взірцем для навчальних закладів України. За її типом
відкривають колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові. Так, зокрема,
Харківська колегія в 1727 р. на початку своєї діяльності стає центром
освіти Слобожанщини; тут навчалося близько 500 студентів, викладались
інженерні науки, геодезія, географія, артилерійська справа, іноземні
мови.
Українська старшина, розуміючи роль і значення освіти для розвитку
нації, настійно порушувала клопотання перед царським урядом про
відкриття в Україні вищих навчальних закладів — університетів. Проте ці
клопотання ігнорувалися.
На Правобережній Україні та в західнослов'янських землях розвитку освіти
і науки заважало іноземне панування. Польські реакційні кола всіляко
перешкоджали українському спрямуванню Львівського університету, єдиного
вищого навчального закладу в Галичині, але активно підтримувались
єзуїтські колегії та уніатські школи у Львові, Луцьку, Вінниці, Барі та і та
інших містах, які мали яскраво виражений польсько-католицький характер.
На Буковині стан був ще гірший. За турецького панування тут не було
майже жодної школи, а з приходом австрійців відкрито лише кілька, але
викладання велося переважно румунською та німецькою мовами. У Закарпатті
при активній політиці мадяризації працювала невелика кількість
церковно-уніатських шкіл, де викладання велося мовою "руською". І тільки
наприкінці XVIII ст. у Мукачевому було відкрито семінарію.
У районах центральної України науковими осередками стали Київ, Харків,
пізніше Одеса. Незважаючи на 30-річні репресії після мазепинського
виступу, Академія продовжувала свої наукові традиції. Починаючи з 1844
р. вона активно працює; багато сил та енергії до цього доклали Д.
Апостол і митрополит Р. Заборовський. Чергове своє піднесення Академія
пережила в період гетьманування К. Розумовського. Тут працювали
професори Г. Кониський, Ю. Щербацький, М. Максимович, Д. Ніщинський, С.
Ляскоронський. За словами О. Оглоб-ліна, вони зробили б честь кожному
західноєвропейському університетові. Загалом за 150 років існування
Академії в ній навчалося близько 25 тисяч українців, з її стін вийшла
більша частина свідомої української інтелігенції, яка у XVIII ст.
займала всі урядові місця, підготувала національне відродження XIX ст.
Наукова думка України активізувалася завдяки діяльності відомого
філософа і просвітника Ш. Прокоповича. Він одним із перших приніс в
українську наукову школу кращі набутки філософської наукової та
світоглядної системи Європи. Він уводить у науковий і навчальний обіг
Академії філософські погляди Р. Декарта, Дж. Локка, Ф. Бекона, новітні
астрономічні дослідження, зокрема Г. Галілея. Активно бореться із
схоластикою у читанні курсів, а після переїзду до Росії стає
проповідником та ідеологом абсолютизму, одним із засновників
Всеросійської Академ