Думаю, у кожного вона своя. Кожний розуміє це слово по-своєму. Для когось це країна, у якій він народився. Для когось — країна, до якої емігрував. Для когось — своє місто, вулиця, будинок... А хтось, можливо, не вирішив, де ж саме його Батьківщина.
Для мене Батьківщина — це країна, де я народилася і живу, де поруч мої близькі. Я люблю її, хоча і розумію, що це не Ельдорадо. У моїй країні багато недоліків. Утім, як і в будь-якій іншій. Ідеш Сумською з її шикарними магазинами і салонами, повз площу Свободи, повз сад Шевченка, повз Оперний театр і милуєшся всією цією красою. Але знаєш, що варто звернути вправо або вліво — і опинишся в старих брудних двориках, де багато будинків уже навіть не придатні для житла, і тільки квіти на підвіконнях свідчать про те, що тут усе-таки хтось живе.
У цій країні нелегко жити. І нерозумно це приховувати. Але я рада, що живу тут. В Україні багато гарних людей. У мене тут родина і друзі. А ще тут цвітуть вишні навесні. Цвітуть так, як, мені здається, більше не цвітуть ніде.
Ну а побутові незручності, що ж... Коли-небудь це закінчиться. Україні довелося стільки пережити — тільки голодомор 1933 року і Велика Вітчизняна війна забрали мільйони життів! Гарне життя не приходить відразу, не звалюється, як сніг на голову. Воно приходить поступово. От і ми незабаром будемо просто жити — повним життям, а не його чеканням.