Любий солдате, я не знайомий з тобою особисто, не
знаю твого імені. Я не знаю, де і за яких умов тобі доведеться читати
цього листа. Не знаю навіть, чи ти взагалі отримаєш його, але все одно
хочу написати. Було б добре, якби це послання ти отримав сонячного
осіннього дня разом із повідомленням про закінчення війни. Цієї звістки
вже давно чекає вся Україна! І наскільки я розумію, ти та твої побратими – це також справжні
українці, що у своєму серці мають, як писала Леся Українка, «те, що не
вмирає». І я сподіваюся, що в нашій армії немає байдужих, немає людей,
які не знають ціни життя та ціни справжнім перемогам.
Деякі люди навіть не усвідомлюють , що насправді відбувається в
нашій країні. Для багатьох ця війна – просто далекий відгук, що не
зачіпає звичного перебігу подій їхнього життя. Але ж ми з тобою знаємо,
що реально війна не просто тут, на землі України, вона триває, і вона
справжня! Вони не розуміють, що якби не ви, то бої точилися б уже в
наших містах, на наших вулицях, в наших домівках!
Я дуже вдячний тобі, мужній воїне, за захист від терористів, які ховають Україну. Ми живі, ми діємо…і ми переможемо! Українці – є, були й будуть! І як
твердив геніальний син та патріот нашої матері – України Тарас Шевченко:
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине,—
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люди, наша слава,
Слава України!
І ті, хто думає інакше , хто завдає шкоди, руйнації та болю нашій
землі, нашим людям , нашій єдності чи нашій славі – вороги, що будуть
відкинуті геть та подолані назавжди! Солдате, я вірю! Я вірю в нашу
перемогу і прошу лише про одне – повертайся живим!
З повагою до тебе ..........................,
учень 5 класу