Осінь. Вона тихо і непомітно піді йшла до нашого Дніпропетровську. Ми зразу відчули її прохолодний подих.Дерева стоять в тривожні задумі. Ось кремезні дуби , мов вартові. Осінь не торкнула їх своїм пензлем, але листя дуба якось по-особливому дзвенить, як бляшане. На березах ледь пожовкли листочки. Лиш ялини стоять пишні та зелені.Ми підійшли до нашої річки. Вода в ній темна. А по її холодному плесу, мов золоті кораблики, пливуть кленові листочки. Над річкою схилилась горобина. Жовті листочки весело тріпотіли на вітрі, а кетяги ягід ще жовті, бо не було морозу, від якого вони червоніють. Прощаємось з красою осіннього Дніпропетровська.Коли я повертаюсь до дому, під ногами шарудить килимок першого опалого листя. Хороше, урочисто, і трішечки казково.