3 618 року в Китаї починається правління династії Тан, котре
тривало майже триста років. Внаслідок об'єднання ворогуючих між собою
князівств було створено могутню танську державу.Доти небачена
широта спілкування із зовнішнім світом сприяло знайомству з різними досі
незнайомими для Китаю релігійними поглядами. Ця широта сприяла
релігійному терпінню, а разом з ним і свободі висловлення думок.Традиційна
повага до літератури набула практичного характеру: одним із головних
предметів на екзаменах на чиновничі посади була поезія. Поезія усіляко
заохочувалася нерідко правителями країни, які самі писали вірші. У
політику і літературу прийшли вихідці з сімей середніх і дрібномаєтних
землевласників, котрі виросли в селах і були більш близькі до народу,
ніж стара аристократична верхівка. Це не могло не вплинути на
літературу.Світогляд танського літератора набагато розширився.
Життєвий досвід поета вже не обмежувався рідним селищем і недалеким
містечком, а охоплював велику країну з неоднаковими умовами життя в
різних її куточках. Поет, який усе частіше був державним чиновником, і
своєю службою, і творчістю змушений був брати участь у житті країни.Коли
ми звертаємося до танської літератури, передусім ми говоримо про
ліричну поезію. Вона продовжила й розвила великі досягнення минулого й
піднялася на небувалу височінь.Долаючи внутрішню порожнечу та
квітчастість віршів V- VI століть, перші танські поети хоча й були
носіями цих вад, але на їхню творчість вже лягла печатка нового:
майбутня простота форми й глибина поетичної думки.У танські часи
переживали свій розквіт п'яти- і семисловні вірші з двохрядковою
строфою, з обумовленим чергуванням тонів, з єдиною римою. Вони дали
велику можливість застосуванню в поезії розмовної мови. Новаторство
танської поезії поєднувалося з традиційністю зображальних засобів і
висловлювалося не тільки у відкритті нової, але - часто - в поглибленні
звичної теми. Гори й ріки, застава та місяць, мандрівник, верба й весна -
все це існувало й розвивалось у китайській поезії з давніх-давен, і все
це набувало протягом століть нову забарвленість. У русі поезії від
піднесеності до повсякденності й конкретності відобразився той
генеральний напрямок поезії танського часу, на якому були досягнуті
найбільші її перемоги.На початку танської поезії стояли такі
видатні майстри, як Ван Бо, Лу Чжао-лінь, Чень Цзі-ан, Мен Хао-жань, Гао
Ші та інші. Окрім "тихої" поезії того часу була й інша - поезія битв і
мандрів, яка зображувала людину в неспокійних, бурхливих обставинах.
Кожен із цих різних поетів так чи інакше передував творчості своїх
геніальних сучасників - Лі Бо та Ду Фу