Час виникнення та основні етапи розвитку української мови
Українська мова походить від право-слов’янської - спільної мови всіх
слов’янських племен, що проіснували до VII ст. У розвитку української
мови виділяють періоди:
·
протоукраїнський (VII - XI ст.)
·
староукраїнський (XI - XIV ст.)
·
середньо-український (кінець XIV - початок XIX ст.)
·
новий (початок XIX і до нашого часу)
Українська культура і мова зазнали розквіту тільки у XVI столітті,
коли Україна була частиною Польско-Литовського Князівства. Найвидатнішою
подією цієї доби слід вважати заснування Петром Могилою
Києво-Могилянської Академії. За війнами Хмельницького мова зазнала
занепаду. Західні землі зазнавали спольщення, південні та східні –
зросійщення. Саме цей регіон потрапив під дію Емського указу про
заборону друку українських книжок. Але в Галичині у той же час
українську використовували в освіті та справництві.
За радянського часу українська мова теоретично була головною місцевою
мовою УРСР. Але на практиці мала конкурувати з російською, якій
політика надавала привілеїв. Русифікація тривала з 1917 по 1923 рр. Далі
була українізація, тобто фактично терпимість до української мови до
1932 року, аж доки українство не почало переслідуватися сталінським
режимом. Це відбувалося до 1972 року. Далі сприятливий для українців
період хрущовської „відлиги” (1958—1962). Відлига змінилася на помірний
поступ витіснення мови у шелестівський період (1963—1972), а надалі
українська послідовно пригнічувалася під час Щербицького застою
(1973—1989). Відчуття поліпшення антиукраїнської агресії відчулося за
часів Горбачовської „перебудови” (1990—1991).
З набуттям незалежності українська мова від 1991 року має статус
єдиної державної мови. До 67 відсотків зросла кількість населення, що
визнає українську рідною мовою, а відсоток таких, хто вважає рідною
російську, зменшився до 24%. Систему освіти в Україні було перебудовано з
напівукраїнської на переважно українську. Збільшено роль української в
ЗМІ та діловій сфері. Проте через брак узгодженої мовної політики
російськомовна література переважає в сфері друкованого слова.
Сьогодні українська займає за кількістю її носіїв 25-те місце. Вона
також є третьою за поширеністю серед слов’янських мов. В Україні близько
31 мільйона осіб спілкується українською мовою. І ця цифра невпинно
зростає.
Українська мова є мовою найбільшого корінного етносу України і попри
складні умови бездержавності української нації, мови зберегла
самодостатність і стала важливим чинником возз’єднання українських
земель.
Це не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного і культурного
спадку українського народу. Через писемну українську літературу
зберігається історична пам’ять і досвід нації, світоглядні й моральні
цінності, національні традиції, звичаї та навички. Вона створює мовний
простір, який є середовищем буття української нації. А без цього
середовища нереальне саме її існування.
Сутність державних заходів на підтримку української мови – це не
нав’язування, а надати можливість вільно опанувати мову батьків і
свідомо вивчити мову свого громадянства.
Українська мова в Україні призначена забезпечити консолідацію,
єдність і вільний культурний розвиток українського народу, зберігати
його ідентичність та здоровий духовний розвиток.
10 стаття Української конституції проголошує державний статус
української мови, себто її обов’язкове застосування по всій території
України органами державної влади, місцевого самоврядування, державних і
комунальних навчальних закладах, сферою обслуговування, культурою і
засобами масової інформації.
Принципове значення для майбутнього мови має мовна національна
свідомість і мовна гідність. Вільне володіння державною мовою –
юридичний обов’язок кожного громадянина України.
Мовна політика держави спрямовується також на підтримку і збереження
української мови в середовищі українських спільнот за межами України
шляхом надання відповідної допомоги громадським об’єднанням українців,
центрам української культури, культурно-освітнім закладам українців в
інших державах.