Біжу я між крутих берегів - я, веселий лісовий Струмок. Біжу, не втомлююся; на рябих камінцях - позваниваю, в коренях деревних.Ось Клен високий на узліссі стоїть, дивиться у світле водяне дзеркальце.- Пригожий я? - питає.- Всім на заздрість!!! - відповідаю. - Лапаті листки червоним-червоні, яскравіше вогню горять, світліше зіроньки палахкотять... Не пошкодуй для мене п'ята-десяточка!Трусонув Клен верхівкою, опустилися на воду листя попливли, ніби кораблики з червоними вітрилами. Я їх підганяю, несу, всьому світу показую. А попадеться темний так нудний омуток - залишу в ньому парочку. Щоб сяяли - світили, щоб місце прикрашали, чий-небудь порадували...В'ються крути бережки, кличуть вдаль. Біжу я між них, біжу-поспішаю.Ось через місток малі дівчата йдуть, в кузовах та лукошках ягоду журавлину несуть.- Чи Не хочете напитися? - кричу. Нахилилися дівчата до води, в одного з кошика ягоди прокидалися.- Не пропадати ж добру - підхоплю я їх, обмою, де-небудь на чистий пісочок винесу. А ось знадобляться тому, хто кисленьке любить!