Цілком справедливим, як на мене, є твердження про те, що благодійність є найбільшим виявом гуманності. Щоб довести свою позицію, спочатку спробую розібратися в тому, що ж таке гуманність і в чому вона може виявлятися. На цьому ґрунті в мене з'явиться можливість піти далі й, по-перше, з'ясувати, чи дійсно благодійність є одним із виявів гуманності, і, по-друге, обґрунтувати те, що саме цей вияв є найбільшим, найзначущішим із-поміж інших. На мою думку, гуманність — це здатність однієї людини ставитися по-людськи до іншої. Ця здатність виявляється багато в чому, наприклад, у чуйності, повазі, любові до інших, умінні співпереживати їм, прощати їхні людські недоліки й вади. Гадаю, до переліку цих виявів беззастережно може бути віднесена й благодійність, адже безсумнівним можна вважати те, що гуманній людині конче має бути притаманна здатність робити добро іншим, яку й називають благодійністю.
У зв'язку з цим виникає питання: які ж є підстави стверджувати, що саме благодійність, а не якась інша здатність людини, є найвищим виявом гуманності? Відповідь на нього, гадаю, можна знайти, проаналізувавши різницю, наприклад, між чуйністю й благодійністю як характеристиками гуманної людини.
Яка ж це чуйна людина? Та, яка бачить біду іншого — й у неї болить серце за нього. Наприклад, чуйними можна назвати тих чоловіків і жінок, що, будучи свідками несправедливої обмови в суді Марусі Чурай, — головної героїні роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай», — щиро вболівали за дівчину. На жаль, благодійниками їх аж зовсім не назвеш: що користі, що вони поспівчували? Похитали головами, пожурилися та й розійшлися... А на Марусю все так само чекає кара... Отже, безперечно маючи підстави відносити чуйність до виявів людського в людині, цю здатність усе ж не варто вважати найвищим виявом гуманності. На мою думку, набагато ближче до істини ми будемо тоді, коли саме благодійність назвемо вершинним виявом гуманності. Аргументом на користь цього твердження є щонайменше те, що благодійність...