Сусідка моя — чарівниця —годувала надвечір родзинкамиу клітці золоту Жар-птицюз очима-намистинками. І як воно трапилось — хто його зна —та тільки дверцят не замкнула вона.Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця,і враз освітиласьказково столиця.Летіла все вище, так гарно, так вільно,як в найзолотішім, найкращім мультфільмі...Дорослим і дітямяснішали лиця:«Як хороше житипід сонцем Жар-птиці!»І тільки ота трьохсотлітня ґава,яка себе називала Павою(старезна, без ока, та ще й кульгава),знайшла Жар-птицю непристойно яскравою. І вся вороняча оравазчинила люту стрекотняву:«Вона яскра-яскра-яскррава!Таку чужу нескромну птицютримать годитьсятільки в клітці!» Вже третій день — нема Жар-птиці.І людям посмутніли лиця.О, не сумуйте. Її нема,бо — розумієте? — зима.Жар-птиця ж — птаха екзотична,південна, до снігів незвична.Ну, от і простудилась трішки.Лежить вона терпляче в ліжку,п’є молоко, клює родзинки,чита «Барвінок» і «Мурзилку».Пішли на лад у неї справи.І скоро знов злетить вонана злість лихим, кульгавим ґавам,на новорічну радість нам!