Іменниками називаються слова, які виражають предметність, тобто означають предмети або зображують будь - які явища як предмети, і характеризуються певними граматичними ознаками, що оформлюють цю предметність.
Лексичне значення іменників полягає у виражені предметності. Кожний іменник, незалежно від свого конкретного значення, виражає опредмечене поняття, крім того, іменниками виражаються опредмечені ознаки, дії, абстрактні поняття, що теж мисляться як своєрідні предмети.
Прикметник – це частина мови, що виражає постійну (статичну) ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка.
Поняття якості і прикметнику може бути виражене безпосередньо (зелений овес, глибока річка, свіже молоко) або через відношення до інших предметів (морський вітер), кімнатна рослина, гречане борошно) та через відношення до особи чи істоти (Трохимів син, материна хустка, вовче око).Вступаючи в синтаксичний зв'язок з іменником, прикметник відповідає на питання про предмет: Який? Яка? Яке? Чий? Чия? Чиє? На відміну від іменників форми роду, числа і відмінка прикметників не є самостійними, вони узгоджуються з формами роду, числа і відмінка іменників. Частина прикметників може мати семантично вмотивовану категорію ступеня вияву ознаки, що знаходить граматичне вираження у формах ступенів порівняння (синій – синіший – найситніший, тонкий – тонший – найтонший).
Радісні почуття.
Веселий настрій.
Гарна мить.
Швидка машина.
Улюблені цукерки.