Нещодавно я прочитав(ла) повість "Сліпий музикант" Володимира Короленка "Сліпий музикант".
Піднімаючи проблему того, що хлопчик Петро позбавлений зору, автор показує, що
замість природа спробувала дати йому щось замість, наприклад відмінний
слух, здатність «удивлятися кінчиками пальців у предмети». Але хіба може
все це замінити ока??? Звичайно ж, немає. Своєрідність повести в її
дивній композиції: у ній не описується все життя Петра.Воно важке, адже він не бачить той
краси навколишнього світу, яку бачимо ми, зрячі, але не завжди її
помічаємо. Хлопчик відчував себе нещасним, самотнім, але завдяки музиці,
яка увійшла до його життя, він подолав нещастя долі і зумів зробити
своє життя повнокровним. На фоні цього розвиваються події, автор показує нам тяжкий шлях хлопчини.
Дядько Максим жорстокий, але честний. Евеліна любляча та щира, вона подарувала себе Петру страждаючи разом з ним. Скільки тепла, любові передала мати, конюх Іохим відкритості та щирості, дух націоналізму.
Кульмінація повести наприкінці, у момент його духовного прозріння дуже сподобалась:
«Петру йшов вісімнадцятий рік, коли Евеліна запропонувала йому вийти за
неї заміж. У цей день не тільки вона ощасливила його своїм одкровенням,
але й він сам у перший раз спробував себе в музиці. Друзі Ставрученко ще
схвильован і збуджені, потискували руки музиканта, пророкуючи йому
широку популярність»
Письменнику досить розповісти нам про його життя до того, як він тільки
спробує себе в тій області діяльності, де він превстигне, у музиці.
Читач почуває себе якщо не учасником, то спостерігачем, що дивиться на
все що відбувається й не може відірватися. Мені дуже сподобалась повість "Сліпий музикант". Короленко спромігся підняти серйозні проблеми над егоїзмом, щирістю, тощо.