Дурник
Сталося це давно... Може, двадцять років тому, може, п'ятдесят, а може, й не було такого ніколи, але старі люди кажуть, що це чиста правда. Хочеш - вір, хочеш - не вір, але слухай та не перебивай.
Жив собі на селі хлопець, Грицько його звали. Все б добре, але мрійливий занадто був хлопчисько. Дуже любив хмаринки роздивлятися, все дивився у небо. "Чого ти там загубив?", - питають у нього. "Літати хочу", - каже. "Щоб вище за хмари, швидше за вітер!" "Ото ж дурник! Навіщо тобі літати, хіба ти птах?"
Дурник-не дурник, але вчився він краще за всіх, і з бібліотеки не вилазив. Всі книжки там перечитав. І якось знайшов він там книжку якусь, всюди з нею ходив. Читав і креслив щось у зошиті.
"Що ти там малюєш?" - питають у нього. "Крила", - каже. "Літати хочу". "Нічого у тебе не вийде", - казали йому. "Кидай вже про дурниці мріяти, берись до роботи". Але Грицько все одно мріяв і потайки щось лагодив у хліву.
І ось одного разу виперся він на дзвінницю церкви, щось причепив до спини - та й зістрибнув униз! Наші всі аж зойкнули. "Розіб'ється ж! Хоч і дурник він, але ж шкода буде!".
Але ж не розбився хлопець: полетів він, підхоплений вітром, далеко-далеко. І не розбився, ти ж диви! А потім, кажуть, поїхав він до міста вчитися, вивчився і став пілотом.